Історія та розвиток села БІЛА РИНИЦЯ
Про Білу Криницю довідуємось під кінець 16 століття . Тоді Біла Криниця належала до сусіднього села Городище і була його присілком.
Спираючись на історичні відомості, наведені в книзі Я.О.Пура « Наш край у назвах» (ч.2.1994 р.в.), перша згадка про село датується 1570 роком через акт, який засвідчує пограбування «житниць» і «вєтровой мельници близ Белой Криници». Тодіж горіла городищенська дворова конюшня, яку обслуговували «белокриницкие конюхи». П'ять років опісля « при дороге на Белую Криницу» затримано грабіжників з викраденим крамом «бального раз мера».
У 19 столітті Біла Криниця має статус «деревни» єпархіально приналежної до Колоденки. Нзва Біла Криниця перенесена з імені протікаючої колись тут річечки, яка пішла із джерельця, названої так за її біле (крейдяне) дно. Документи минулих літ називають Білу Криницю ще Гелесином. Так в Акті 1794 року читаємо: «в Гелесине ( Белой Кринице) надлежит платить дорожное мито». Рік пізніше сказано, що майнова границя « Гелешина» підходить до « Колодинськой пересуты».
Старожил Василь Федорчук , згадуючи оповідь діда, інформує, що назва Гелесин нав'язувалась штучно і початково стосувалась невеликої дільниці, яку започаткували переселенці з сусідньої Колоденки за наказом Йосипа Любомирського, звелівши назвати осаду іменем дочки Гелеси, тобто Олени. Тоді Гелесин був слобідкою і певний час існував окремо від Білої Криниці.
Згідно краєзнавчих досліджень історії нашого села , які провів наш земляк Йосип Целюк та видав у 2005році збірку(брошуру) під назвою « Моє рідне село» та згідно інформації по « Списку населених місць Волинської губернії» , зібраної в кінці 1909 року , село Гелесин належало до Рівненського уїзду, Рівненської волості. В селі на той час було 18 дворів, загальна кількість жителів становила 259 чол.. Поштова станція розміщувалась в Антополі. В селі був один поліцейській стан, один мировий посередник, двоє мирових суддів та двоє судових слідчих Волинської губернії.
Офіційно до Білої Криниці відходили хутори: Кругле «при шосе в напрямку Рівного за формою кола» , Полісся « в бік Колоденки на місці густого лісу й криничних джерел». З Колоденки пробігала річечка Зерета, названа ніби так за те, що мала колись зерети(жерети), тобто боброві нори. Ця назва вже забута.
Крім того, знаний ще хутір Високе « найвище заселене місце , розміщене за горою Кемпою, де колись були замкові споруди», Казьонщина «осада в напрямку Рациславку на колишній казенній землі, Скомороха « поселення у напрямку Городища, де ніби осіли скоморохи-мандрівні співці , хоч насправді першим поселенцем був чоловік з прізвищем Скоморох.
Самою важливою подією того часу для села було спорудження сільської церкви, без якої село жило дуже багато років. За переказами нинішнього священника білокриницької церкви св..Іоанна Богослова о.А.Гапича маємо слідуючу інформацію:
«…В 1904 році від Земського управління прийшла повідомча записка на ім'я старости села. У ній повідомлялося про дозвіл на будівництво церкви, школи, лікарні. За цією запискою в селі громаді дозволялося будувати всі три будівлі, а із-за недостатку коштів можна було будувати ту будівлю, яку вибере громада. На той час в селі було всього 18 дворів. Громада була неспроможна будувати всі три будівлі і вирішили будувати церкву.
Громадськими зборами вирішили положити вклад, тобто кожен двір повинен був дати певну суму грошей Три жителі села: Вітер Сергій Гаврилович, Плетьонка Гавриїл і Вітер Євгенія для цієї доброї справи виділили по клаптику своєї власної землі, де й запланували побудувати храм і створити при ньому сільське кладовище. Була написана грамота-прохання про поміч його величності царю. Цар не відмовляв нікому, не відмовив він і білокриничанам. Виділив 500 крб. чистим золотом на побудову церкви. Два рази жертвував на будівництво храму пан Обарівський ( Шеремет). Постійно їздив за збором пожертвувань призначений громадянами для будівництва церкви церковний староста Гариїл Плетьонка по навколишніх селах. Закінчення будівництва та освячення храму 9 жовтня 1908 року, в день пам'яті святого апостола Іоанна Богослова, стало для жителів села днем справжньої духовної радості.
Буржуазно-поміщицька Польща
Після Брестського мирного договору Україну в лютому 1918 року окупували айстро-німецькі війська. Наприкінці квітня окупанти розігнали Центральну Раду, створивши уряд на чолі з гетьманом Скоропадським. В першій половині листопада Радянська Росія анулювала Брестський договір і почала боротьбу з айстро-німецькими військами. В умовах розгортання боротьби з окупантами українськими націоналістами була створена Директорія- новий уряд, очолюваний С.Петлюрою. 16 січня 1919року Директорія оголосила війну Радянській Росії. В квітні 1920 року Директорія підписала в Польщі варшавський договір, згідно з яким за Польщею залишається територія Східної Галичини, Поділля і Волині. 25 квітня 1920року 50-тисячна польська армія вторглася на Україну.
Військові дії з більшовицькими військами призвели до заключення Ризького мирного договору з Польщею в березні 1921року. По цьому договору наші землі білої Криниці опинилися під польським паном вже востаннє до 1939 року.
Поляки надіялись міцно закріпитись на території західної України. Запроваджуючи свою владу і порядки , польський уряд значну увагу приділяв земельним питанням.
Земельним монополістом в Рівненському повіті став Державний земельний банк в Варшаві , який володів 2131,14 Га землі, придбаної у князя Любомирського.
Наші землі-односельчани по-старому вели свій одноманітний спосіб життя, незважаючи на жодні зміни у владі й порядках. Земля-годувальниця , одягальниця була основним джерелом їх існування. Щоб придбати собі додатковий наділ землі, необхідно було щоденною працею й потом збирати гроші, відказуючи собі й своїй сім'ї порою у найнеобхіднішому.
1939-1941 роки
Після підписання в Москві 23 вересня 1939 року договору між Німеччиною та Радянським Союзом про співробітництво і ненапад та секретних угод щодо розподілу сфер впливу в Європі між Москвою і Берліном, Німеччина 1 вересня 1939 року напала на Польщу.
У вересні 1939 року передовий загін у складі окремого танкового батальйону 45 стрілецької дивізії без бою зайняв повітове містечко Рівне.В результаті так званого « Визвольного походу» Червоної Армії до СРСР приєднано територію загальною площею 190тис.кв.км. з нселенням понад 12 млн. В грудні 1939 року на території бувшої Західної України було проведено адміністративно-територіальне ділення по організації областей і районів . В Рівненській області утворено30 районних і 1 міську Раду в м.Рівне. З перших днів приходу червоної Армії на території колишньої польської державм Радянська влада здійснювалася тимчасовими управліннями, а на місцях волосними і селянськими комітетами. В області було 5 повітових, 51 волосних і 1203 селянських комітети.
Обласним виконавчим комітетом була проведена робота по організації сільських рад і підбору їх керівного складу. Рішенням облвиконкому від 26.02.1940 року в області було організовано 856 сільських рад. Наше село офіційно було названо Біла Криниця та сільську раду очолив Ковальчук Уліян Опанасович. Також у цьому ж році в Білій Криниці було створено перший за всю історію існування колгосп імені Комінтерну. Станом на 1 травня 1941 року в Рівненському районі вже було організовано 20 колгоспів, які мали 10532 га землі, в тому числі 8717 га орної. В білокриницькому колгоспі імені Комінтерну на той час було 320 га землі, тяглова сила становила 40 коней.
Колгосп імені Комінтерну за 1940 рік проводив в основному організаційні господарчі роботи . Було засіяно лише 54,25 га цукрових буряків. З цієї площі на завод було здано 10441 центнер. Весною наступного року збільшена площа земельних угідь була вже й засіяна, але збирати урожай вже прийшлося на користь чергових окупантів-фашистської Німеччини. Відразуж після початку війни колгоспники розібрали все те , що вони здавали у колективну власність по своїх домівках.
Фашистська окупація
1941-1944 роки
30 червня 1941 року село Біла Криниця було окуповане німецькими військами. Внаслідок військових дій село зазнало в цей період незначних, та все ж таки пошкоджень. Згідно відомості про знищеня будинків внаслідок воєнних дій в 1941 році по Білій Криниці , поданої до німецької районної управи старшиною села Кисілем Юлііаном Гнатовиче маємо таку інформацію:
-Ковальчук Парфен Іванович –знищена клуня на 96%
-Савік Герасим –Знищена клуня на 95%
-вітряк-колонія Полісся- знищений на 30%
-кузня – знищена на 4%
Як і кожна окупаційна влада, німці з перших днів почали наводити свої порядки, проводити свою лінію. Основна мета їх діяльності на окупованих територіях була направлена на задоволення , в першу чергу, потреб фронту В нашому сільському регіоні був запроваджений збір з населення зернових, соломи,сіна, яєць та інших продуктів харчування.Фашистська армія постійно вимагала першкласного сучасного озброєння. Визначним фактором успіху в бойових діях на фронтах Другої світової війни були танкові армії. Щоб надолужити «танковий голод» Гітлер кидає максимальні зусилля величезного окупаційного апарату на вишукання будь-яких резервів та матеріальних ресурсів для виготовлення озброєння.
Саме цим пояснюється розпорядження від 29 травня 1943 року за №72, отримане під розписку кожним сільським церковним старостою.
Це розпорядження білокриницьким церковним старостою Мондрушем було отримане 31 травня, про що свідчить підпис в відповідній відомості. Через тиждень 7 червня 1943 року 2 дзвони вагою 186 кг було здано німецькій владі, що також зафісковане у відомості. Решта дзвонів було закопано та сховано від окупантів.
ОУН_УПА
Територія села Біла Криниця контролювалась тереном В.О., що входив до групи Південь, якою командував Еней (Петро Олійник). Село було розташоване на трасі Рівне-Київ, тому тут постійно було безліч проїжджаючого війська, яке інколи розквартировувалося на нічліг по хатах. По цій географічній, скоріше всього, причині якихось активних, відкритих дій оунівців в самому селі не було. Епіцентр був зміщений в сусідні села: Глинки, М'ятин, Підліски,Посягва. Разом з тим наше село все-таки мало підпільний загін самооборони , з яким в « старому селі» на дорозі деякий час проводилися ви шкільні навчання. Серед населення проводилася робота по збору медикаментів, продуктів харчування, одягу для потреб УПА. За спогадами односельчан, в нашій місцевості діяло декілька оунівських лоївок. Їх членами з числа наших односельчан були , згодом засуджені більшовиками, такі особи: Поліщук Михайло Федорович, Павлюк Михайло Іванович, Поліщук Олександра Федорівна, Парфенюк Наталія Олександрівна, Ковальчук Василь Іванович. Наше село було звільнено від німецьких окупантів на початку лютого 1944 року.
Повоєнні роки.
Відродження колгоспу.
Після звільнення села Біла Криниця від фашистських окупантів, було відновлено роботу сільської ради. Головою знову було обрано, як і до війни, Ковальчука Уліана Опанасовича.
Згідно земельної реєстрації трудового сільського землекористування в с.Біла Криниця на момент відновлення колгоспу ім..Комінтерна 31 серпня 1949 року була така ситуація:
Всього землі: -1053,79га
В т.ч ріллі -943,06га
Всього дворів -276
Одноосібників -230
Колгоспників - 37
Робітників - 9
Відразу ж після відновлення колгоспу була створена колгоспна бригада №1. Правління колгоспу очолив Ковальчук Максим Петрович.
В 1951 році колгосп ім..Комінтерну перейменовано в колгосп імені Маленкова.
В період з 1951 по 1955 роки колгоспом керували такі керівники:
Ковальчук М.П. , Гаврисюк Сергій Григорович, Мулярчук Володимир, Гриневич, Ключникова А.К.,Галицький та Красногузов В.З, який твердо вивів колгосп до майбутнього радгоспу.
В лютому 1957 року до колгоспу ім..Маленкова було приєднано колгосп ім..Калініна Антопільської сільської ради, куди входило село Глинки та Антопіль. В зв'язку з цим об'єднанням, колгосп ім..Маленкова було перейменовано в «Ленінський шлях». Завдяки об'єднанню сіл Антопіль, Глинки та Біла Криниця в єдиний колгоспний, а згодом і радгоспний механізм, розбудова села набирала все більших обертів. В селі відбувалось будівництво не тільки споруд сіль господарського призначенн, а й житлових будинків, гуртожитка, об'єктів соцкультпобуту: баня,дитячий садочок, будинок культури, нова школа, дорогі з твердим покриттям.
Згідно постанови РМ СРСР ЦК КПРС від 3.05.1957 року відбулася зміна власності з колективної на державну-передача колгоспу в радгосп.
Для забеспечення виробництва елітного насіння та насіння першої репродукції зернових т, олійних культур і трав в Рівненській області в 1961 році організовано 4 насінницьких радгоспи: Рівненський, Тучинський, Мирогощанський та Городецький. Таким чином радгосп «Ленінський шлях» перетворився на радгосп Рівненський, який підпорядковувся обласній державній дослідній станції та фінансувався з обласного бюджету. Директором радгоспу Рівненський призначено т.Слюсаренко. В 1963 році на посаду керівника радгоспу «Рівненський» призначено Присяжнюка Бориса Захаровича. Під його керівництвом село набрало сьогоднішній вигляд.
18 травня 1992 року радгосп Рівненський перейменовано в Дослідне Господарство» Білокриницьке» , керівником якого і по нині є Федчук Борис Павлович.
В 60-ті роки головою сільської ради була обрана Морозюк Ольга Трохимівна. Все своє колгоспне життя, як і багато інших односельчан, вона добросовісно , старанно трудилась і дояркою, і ланковою рільничої бригади, і завідуючою тваринницькою фермою. Авторитетна, працьовита колгоспниця з хорошими організаторськими здібностями. Вона залишила після себе хороший спомин у пам'яті односельчан.
Наступними головами Білокриницької сільської ради були:
Ковальчук М.Ю., Процюк П.К., Ханенко Л.А., Ткачук В.Р. та з 2010року і по нині-.Гончарук Тетяна Володимирівна,яка з перших днів своєї каденції розпочала , так би мовити, реанімовувати рідне село , де вона народилась та проживає донині.
На території села Біла Криниця почали ремонтуватися та
прокладатися нові дороги, засяяло довгождане вуличне освітлення, після багатьох років занепаду почав ремонтуватися будинок культури і ще багато різних добрих справ зроблено та заплановано на майбутнє.
Про Білу Криницю довідуємось під кінець 16 століття . Тоді Біла Криниця належала до сусіднього села Городище і була його присілком.
Спираючись на історичні відомості, наведені в книзі Я.О.Пура « Наш край у назвах» (ч.2.1994 р.в.), перша згадка про село датується 1570 роком через акт, який засвідчує пограбування «житниць» і «вєтровой мельници близ Белой Криници». Тодіж горіла городищенська дворова конюшня, яку обслуговували «белокриницкие конюхи». П'ять років опісля « при дороге на Белую Криницу» затримано грабіжників з викраденим крамом «бального раз мера».
У 19 столітті Біла Криниця має статус «деревни» єпархіально приналежної до Колоденки. Нзва Біла Криниця перенесена з імені протікаючої колись тут річечки, яка пішла із джерельця, названої так за її біле (крейдяне) дно. Документи минулих літ називають Білу Криницю ще Гелесином. Так в Акті 1794 року читаємо: «в Гелесине ( Белой Кринице) надлежит платить дорожное мито». Рік пізніше сказано, що майнова границя « Гелешина» підходить до « Колодинськой пересуты».
Старожил Василь Федорчук , згадуючи оповідь діда, інформує, що назва Гелесин нав'язувалась штучно і початково стосувалась невеликої дільниці, яку започаткували переселенці з сусідньої Колоденки за наказом Йосипа Любомирського, звелівши назвати осаду іменем дочки Гелеси, тобто Олени. Тоді Гелесин був слобідкою і певний час існував окремо від Білої Криниці.
Згідно краєзнавчих досліджень історії нашого села , які провів наш земляк Йосип Целюк та видав у 2005році збірку(брошуру) під назвою « Моє рідне село» та згідно інформації по « Списку населених місць Волинської губернії» , зібраної в кінці 1909 року , село Гелесин належало до Рівненського уїзду, Рівненської волості. В селі на той час було 18 дворів, загальна кількість жителів становила 259 чол.. Поштова станція розміщувалась в Антополі. В селі був один поліцейській стан, один мировий посередник, двоє мирових суддів та двоє судових слідчих Волинської губернії.
Офіційно до Білої Криниці відходили хутори: Кругле «при шосе в напрямку Рівного за формою кола» , Полісся « в бік Колоденки на місці густого лісу й криничних джерел». З Колоденки пробігала річечка Зерета, названа ніби так за те, що мала колись зерети(жерети), тобто боброві нори. Ця назва вже забута.
Крім того, знаний ще хутір Високе « найвище заселене місце , розміщене за горою Кемпою, де колись були замкові споруди», Казьонщина «осада в напрямку Рациславку на колишній казенній землі, Скомороха « поселення у напрямку Городища, де ніби осіли скоморохи-мандрівні співці , хоч насправді першим поселенцем був чоловік з прізвищем Скоморох.
Самою важливою подією того часу для села було спорудження сільської церкви, без якої село жило дуже багато років. За переказами нинішнього священника білокриницької церкви св..Іоанна Богослова о.А.Гапича маємо слідуючу інформацію:
«…В 1904 році від Земського управління прийшла повідомча записка на ім'я старости села. У ній повідомлялося про дозвіл на будівництво церкви, школи, лікарні. За цією запискою в селі громаді дозволялося будувати всі три будівлі, а із-за недостатку коштів можна було будувати ту будівлю, яку вибере громада. На той час в селі було всього 18 дворів. Громада була неспроможна будувати всі три будівлі і вирішили будувати церкву.
Громадськими зборами вирішили положити вклад, тобто кожен двір повинен був дати певну суму грошей Три жителі села: Вітер Сергій Гаврилович, Плетьонка Гавриїл і Вітер Євгенія для цієї доброї справи виділили по клаптику своєї власної землі, де й запланували побудувати храм і створити при ньому сільське кладовище. Була написана грамота-прохання про поміч його величності царю. Цар не відмовляв нікому, не відмовив він і білокриничанам. Виділив 500 крб. чистим золотом на побудову церкви. Два рази жертвував на будівництво храму пан Обарівський ( Шеремет). Постійно їздив за збором пожертвувань призначений громадянами для будівництва церкви церковний староста Гариїл Плетьонка по навколишніх селах. Закінчення будівництва та освячення храму 9 жовтня 1908 року, в день пам'яті святого апостола Іоанна Богослова, стало для жителів села днем справжньої духовної радості.
Буржуазно-поміщицька Польща
Після Брестського мирного договору Україну в лютому 1918 року окупували айстро-німецькі війська. Наприкінці квітня окупанти розігнали Центральну Раду, створивши уряд на чолі з гетьманом Скоропадським. В першій половині листопада Радянська Росія анулювала Брестський договір і почала боротьбу з айстро-німецькими військами. В умовах розгортання боротьби з окупантами українськими націоналістами була створена Директорія- новий уряд, очолюваний С.Петлюрою. 16 січня 1919року Директорія оголосила війну Радянській Росії. В квітні 1920 року Директорія підписала в Польщі варшавський договір, згідно з яким за Польщею залишається територія Східної Галичини, Поділля і Волині. 25 квітня 1920року 50-тисячна польська армія вторглася на Україну.
Військові дії з більшовицькими військами призвели до заключення Ризького мирного договору з Польщею в березні 1921року. По цьому договору наші землі білої Криниці опинилися під польським паном вже востаннє до 1939 року.
Поляки надіялись міцно закріпитись на території західної України. Запроваджуючи свою владу і порядки , польський уряд значну увагу приділяв земельним питанням.
Земельним монополістом в Рівненському повіті став Державний земельний банк в Варшаві , який володів 2131,14 Га землі, придбаної у князя Любомирського.
Наші землі-односельчани по-старому вели свій одноманітний спосіб життя, незважаючи на жодні зміни у владі й порядках. Земля-годувальниця , одягальниця була основним джерелом їх існування. Щоб придбати собі додатковий наділ землі, необхідно було щоденною працею й потом збирати гроші, відказуючи собі й своїй сім'ї порою у найнеобхіднішому.
1939-1941 роки
Після підписання в Москві 23 вересня 1939 року договору між Німеччиною та Радянським Союзом про співробітництво і ненапад та секретних угод щодо розподілу сфер впливу в Європі між Москвою і Берліном, Німеччина 1 вересня 1939 року напала на Польщу.
У вересні 1939 року передовий загін у складі окремого танкового батальйону 45 стрілецької дивізії без бою зайняв повітове містечко Рівне.В результаті так званого « Визвольного походу» Червоної Армії до СРСР приєднано територію загальною площею 190тис.кв.км. з нселенням понад 12 млн. В грудні 1939 року на території бувшої Західної України було проведено адміністративно-територіальне ділення по організації областей і районів . В Рівненській області утворено30 районних і 1 міську Раду в м.Рівне. З перших днів приходу червоної Армії на території колишньої польської державм Радянська влада здійснювалася тимчасовими управліннями, а на місцях волосними і селянськими комітетами. В області було 5 повітових, 51 волосних і 1203 селянських комітети.
Обласним виконавчим комітетом була проведена робота по організації сільських рад і підбору їх керівного складу. Рішенням облвиконкому від 26.02.1940 року в області було організовано 856 сільських рад. Наше село офіційно було названо Біла Криниця та сільську раду очолив Ковальчук Уліян Опанасович. Також у цьому ж році в Білій Криниці було створено перший за всю історію існування колгосп імені Комінтерну. Станом на 1 травня 1941 року в Рівненському районі вже було організовано 20 колгоспів, які мали 10532 га землі, в тому числі 8717 га орної. В білокриницькому колгоспі імені Комінтерну на той час було 320 га землі, тяглова сила становила 40 коней.
Колгосп імені Комінтерну за 1940 рік проводив в основному організаційні господарчі роботи . Було засіяно лише 54,25 га цукрових буряків. З цієї площі на завод було здано 10441 центнер. Весною наступного року збільшена площа земельних угідь була вже й засіяна, але збирати урожай вже прийшлося на користь чергових окупантів-фашистської Німеччини. Відразуж після початку війни колгоспники розібрали все те , що вони здавали у колективну власність по своїх домівках.
Фашистська окупація
1941-1944 роки
30 червня 1941 року село Біла Криниця було окуповане німецькими військами. Внаслідок військових дій село зазнало в цей період незначних, та все ж таки пошкоджень. Згідно відомості про знищеня будинків внаслідок воєнних дій в 1941 році по Білій Криниці , поданої до німецької районної управи старшиною села Кисілем Юлііаном Гнатовиче маємо таку інформацію:
-Ковальчук Парфен Іванович –знищена клуня на 96%
-Савік Герасим –Знищена клуня на 95%
-вітряк-колонія Полісся- знищений на 30%
-кузня – знищена на 4%
Як і кожна окупаційна влада, німці з перших днів почали наводити свої порядки, проводити свою лінію. Основна мета їх діяльності на окупованих територіях була направлена на задоволення , в першу чергу, потреб фронту В нашому сільському регіоні був запроваджений збір з населення зернових, соломи,сіна, яєць та інших продуктів харчування.Фашистська армія постійно вимагала першкласного сучасного озброєння. Визначним фактором успіху в бойових діях на фронтах Другої світової війни були танкові армії. Щоб надолужити «танковий голод» Гітлер кидає максимальні зусилля величезного окупаційного апарату на вишукання будь-яких резервів та матеріальних ресурсів для виготовлення озброєння.
Саме цим пояснюється розпорядження від 29 травня 1943 року за №72, отримане під розписку кожним сільським церковним старостою.
Це розпорядження білокриницьким церковним старостою Мондрушем було отримане 31 травня, про що свідчить підпис в відповідній відомості. Через тиждень 7 червня 1943 року 2 дзвони вагою 186 кг було здано німецькій владі, що також зафісковане у відомості. Решта дзвонів було закопано та сховано від окупантів.
ОУН_УПА
Територія села Біла Криниця контролювалась тереном В.О., що входив до групи Південь, якою командував Еней (Петро Олійник). Село було розташоване на трасі Рівне-Київ, тому тут постійно було безліч проїжджаючого війська, яке інколи розквартировувалося на нічліг по хатах. По цій географічній, скоріше всього, причині якихось активних, відкритих дій оунівців в самому селі не було. Епіцентр був зміщений в сусідні села: Глинки, М'ятин, Підліски,Посягва. Разом з тим наше село все-таки мало підпільний загін самооборони , з яким в « старому селі» на дорозі деякий час проводилися ви шкільні навчання. Серед населення проводилася робота по збору медикаментів, продуктів харчування, одягу для потреб УПА. За спогадами односельчан, в нашій місцевості діяло декілька оунівських лоївок. Їх членами з числа наших односельчан були , згодом засуджені більшовиками, такі особи: Поліщук Михайло Федорович, Павлюк Михайло Іванович, Поліщук Олександра Федорівна, Парфенюк Наталія Олександрівна, Ковальчук Василь Іванович. Наше село було звільнено від німецьких окупантів на початку лютого 1944 року.
Повоєнні роки.
Відродження колгоспу.
Після звільнення села Біла Криниця від фашистських окупантів, було відновлено роботу сільської ради. Головою знову було обрано, як і до війни, Ковальчука Уліана Опанасовича.
Згідно земельної реєстрації трудового сільського землекористування в с.Біла Криниця на момент відновлення колгоспу ім..Комінтерна 31 серпня 1949 року була така ситуація:
Всього землі: -1053,79га
В т.ч ріллі -943,06га
Всього дворів -276
Одноосібників -230
Колгоспників - 37
Робітників - 9
Відразу ж після відновлення колгоспу була створена колгоспна бригада №1. Правління колгоспу очолив Ковальчук Максим Петрович.
В 1951 році колгосп ім..Комінтерну перейменовано в колгосп імені Маленкова.
В період з 1951 по 1955 роки колгоспом керували такі керівники:
Ковальчук М.П. , Гаврисюк Сергій Григорович, Мулярчук Володимир, Гриневич, Ключникова А.К.,Галицький та Красногузов В.З, який твердо вивів колгосп до майбутнього радгоспу.
В лютому 1957 року до колгоспу ім..Маленкова було приєднано колгосп ім..Калініна Антопільської сільської ради, куди входило село Глинки та Антопіль. В зв'язку з цим об'єднанням, колгосп ім..Маленкова було перейменовано в «Ленінський шлях». Завдяки об'єднанню сіл Антопіль, Глинки та Біла Криниця в єдиний колгоспний, а згодом і радгоспний механізм, розбудова села набирала все більших обертів. В селі відбувалось будівництво не тільки споруд сіль господарського призначенн, а й житлових будинків, гуртожитка, об'єктів соцкультпобуту: баня,дитячий садочок, будинок культури, нова школа, дорогі з твердим покриттям.
Згідно постанови РМ СРСР ЦК КПРС від 3.05.1957 року відбулася зміна власності з колективної на державну-передача колгоспу в радгосп.
Для забеспечення виробництва елітного насіння та насіння першої репродукції зернових т, олійних культур і трав в Рівненській області в 1961 році організовано 4 насінницьких радгоспи: Рівненський, Тучинський, Мирогощанський та Городецький. Таким чином радгосп «Ленінський шлях» перетворився на радгосп Рівненський, який підпорядковувся обласній державній дослідній станції та фінансувався з обласного бюджету. Директором радгоспу Рівненський призначено т.Слюсаренко. В 1963 році на посаду керівника радгоспу «Рівненський» призначено Присяжнюка Бориса Захаровича. Під його керівництвом село набрало сьогоднішній вигляд.
18 травня 1992 року радгосп Рівненський перейменовано в Дослідне Господарство» Білокриницьке» , керівником якого і по нині є Федчук Борис Павлович.
В 60-ті роки головою сільської ради була обрана Морозюк Ольга Трохимівна. Все своє колгоспне життя, як і багато інших односельчан, вона добросовісно , старанно трудилась і дояркою, і ланковою рільничої бригади, і завідуючою тваринницькою фермою. Авторитетна, працьовита колгоспниця з хорошими організаторськими здібностями. Вона залишила після себе хороший спомин у пам'яті односельчан.
Наступними головами Білокриницької сільської ради були:
Ковальчук М.Ю., Процюк П.К., Ханенко Л.А., Ткачук В.Р. та з 2010року і по нині-.Гончарук Тетяна Володимирівна,яка з перших днів своєї каденції розпочала , так би мовити, реанімовувати рідне село , де вона народилась та проживає донині.
На території села Біла Криниця почали ремонтуватися та
прокладатися нові дороги, засяяло довгождане вуличне освітлення, після багатьох років занепаду почав ремонтуватися будинок культури і ще багато різних добрих справ зроблено та заплановано на майбутнє.
Виставка народних майстринь в холлі Білокриницької сільської ради в день відкриття оновленої бібліотеки.