Село Біла Криниця
Мабудь кожній людині найкраще те
місце, де вона народилась та проживає – її Батьківщина 
В Білій Криниці-високі пшениці
В Білій Криниці з хлібом стрінуть Вас
В Білій Криниці усе, як годиться
Бо хороші люди проживають в нас
В Білій Криниці єшколо-світлиця
В Білій Криниці чудо-дитсадок
В Білій Криниці, що спортом гордиться
Дбають щоденно про молодь і діток
В Білій Криниці дівчата білолиці
В Білій Криниці високі юнаки
Ніжні матусі і мудрі батьки
Любимо тебе ми, Біла Криниця
Тут і дитинство і юність пройшли
Не проміняєм тебе на столицю
Бо і батьки тут життя прожили!!!
Слова- Волошина Світлана Петрівна
Село- колиска України. В ньому народилося наше босоноге дитинство,виплекалась-вимріялась безтурботна юність. У ньому живемо ми та наші рідні..І де б ми не опинились, якби не склалося наше життя, до нього,до села рідного, манемо серцем і душею…
До складу Білокриницької сільської ради входять: села Біла Криниця, Антопіль і Глинки.
Біла Криниця - село, центр сільської ради. Розташоване за 12 км. від районного центру. Через село проходить автошлях Київ-Чоп.
Найближча залізнична станція «Рівне» знаходиться на віддалі 12 км.
Площа населеного пункту 700,6 га
Населення 2906 осіб, кількість дворів 834.
День села відзначається 9 жовтня.
Перша письмова згадка про село датується 1570 роком, у XVI столітті територія села належала до володінь князів Острозьких, а по Кольбушівській трансакції перейшла до Любомирських.
Село мало подвійну назву – Гелешин «Гелесин» від імені дочки князя Любомирського Гелесі та Біла Криниця. Остання назва походить від криниці, яка знаходилася, при шляху з Рівного до Корця. Крейдяне дно відсвічувало білизною, від чого вся криниця і вода в ній були білими. Так і з’явився топонім - Біла Криниця.
У першій «ревізькій» казці – перепис населення 1795 року, населений пункт згадується як Гелесин. Така назва зберігалася до грудня 1939 року. З 1940 року село Гелесин офіційно отримало назву Біла Криниця.
30 червня 1941 року село було окуповане фашистами. Звільнене у лютому 1944 року. На фронт із села Біла Криниця було відправлено 42 жителі, 28 з них не повернулися.
Станом на сьогоднішній день в селі проживає один інвалід Великої Вітчизняної війни. 3 учасників бойових дій, одна вдова загиблого на фронті та 5 вдів померлих воїнів. У селі встановлено обеліск воїнам-односельцям, які загинули у боротьбі з фашистськими загарбниками.
У селі народився український письменник та краєзнавець Василь Наумович Басараба, Заслужений лікар України Жилінський Петро Павлович, проживає Заслужений працівник освіти Новак Віталій Георгійович, Заслужений зоотехнік України Тияра Микола Климентійович.
Сьогодні в селі є загальноосвітня школа I-III ступенів, в якій навчається 354 учні, працюють 37 учителів. З ініціативи родини Новаків у 1991 році створено при Білокриницький ЗОШ етнографічний музей «Берегиня», в основу роботи якого покладено принципи національного виховання. У 1995 році музею присвоєно звання «народний» громадським директором призначено Новак Катерину Адамівну.
На території села функціонують: лікарська амбулаторія сімейної практики медицини, аптека, магазини, перукарня, будинок культури, дошкільний навчальний заклад «Білочка», публічно-шкільна бібліотека, відділ зв’язку, ДГ «Білокриницьке», АТ «Облплемселекцентр», ВАТ «Укрнафта», АЗС №17,0,21, ПАТ компанія «РАЙЗ», концерн радіомовлення, зв’язку та телебачення, ТзОВ «НерудтехпромЛТД».
З 2010 року сільським головою обрано Гончарук Тетяну Володимирівну.
Село Антопіль
Антопіль – входить до складу Білокриницької сільської ради. Розташоване за 14 км від районного центру. Найближча залізнична станція «Рівне» знаходиться на віддалі 14 км. Площа населеного пункту 170,8 га.
Населення 532 особи, кількість дворів 181.
День села відзначається 14 жовтня.
Антопіль заснований колоністами в кінці ХVII ст. Назва села походить від сполучення 2 частин: перша частина «Ант» - це ймовірно укорінене ім’я Антон, а друга «піль» або «поль» - грецьке місто-поліс. У 1794 році Антопіль розвивається за рахунок нових поселенців із Польщі, Словакії, які займалися дерево заготівлею. Згодом є згадки про лісопильний завод, який там збудовано. У 1840р. «Антопольские владения», магнат Любомирський дає в аренду Ковалевському, який крім того зобов’язаний утримувати поштову станцію та залізний двір.
Станом на сьогоднішній день в селі проживає один інвалід Великої Вітчизняної війни. 1 учасник бойових дій, 6 вдів померлих воїнів. У селі встановлено обеліск воїнам-односельцям, які загинули у боротьбі з фашистськими загарбниками.
На території села функціонують: ФАП, магазин, став належить ДП ДГ «Білокриницьке», концерн радіомовлення, зв’язку та телебачення.
Село Глинки
Глинки – входить до складу Білокриницької сільської ради. Розташоване за км від районного центру. Найближча залізнична станція «Рівне» знаходиться на віддалі 15 км. Площа населеного пункту 106,1 га. Населення 415 особи, кількість дворів 119.
Перша письмова згадка про село датується 1569 роком, у XVI столітті територія села належала до володінь князів Острозьких, а по Кольбушівській трансакції перейшла до Любомирських.
Є декілька припущень про походження назви села, за однією з них від урочища Глина, також від місцевості на якій розташоване село, там є поклади глини.
Також однією із версій походження назви є те, що вона походить від назви династії з прізвищем Глинка.
Станом на сьогоднішній день в селі проживає 3 вдови померлих воїнів. У селі встановлено обеліск воїнам-односельцям, які загинули у боротьбі з фашистськими загарбниками.
У селі народився Пасічник Ігор Демидович Ректор Національного університету «Острозька Академія», «Відмінник народної освіти» «Заслужений працівник освіти України», «Ветеран праці», нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня, лауреат державної премії будівництва та архітектури, Герой України із врученням ордена Держави.
Сьогодні в селі є загальноосвітня школа I-II ступенів, в якій навчається 25 учні, працюють 16 учителів.
На території села функціонують: ФАП, магазин, церква.
День села відзначається 21 листопада.